Книга пам`яті України Кіровоградська область

NOTE: To use the advanced features of this site you need javascript turned on.

НОВИНИ

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ У ВИМІРАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ

Незбагненними є глибини народної пам'яті… Пам'яті про гірке минуле і пережите — болісне і глибоко трагічне як на особистісному рівні, так і у вселенському масштабі, що увірвалося в долю чи не кожної української родини на початку 1930-х. Пам'яті про найпечальніші сторінки нашої національної історії у ХХ столітті — Голодомор 1932–1933 років, який світове співтовариство уже в столітті ХХІ визнало актом геноциду проти українського народу. І скільки не витравлювали цю пам'ять Соловками і ГУЛАГами, вона була і є незнищенною!.. Незнищенною як оберіг і заповіт предків про хресний шлях, який випав на долю народу, аби вивести його із рабської неволі до розбудови власної соборної незалежної демократичної держави.

Те, що в Україні в 1921-1922, 1932-1933 та в 1947 роках був голод, більше не підлягає ніяким сумнівам. Хоча протягом багатьох років, зокрема, голод 1932-1933 та 1946-1947 років категорично заперечувався й офіційною радянською історіографією, й самою компартійною владою, яка, проте, час від часу спромагалася і розвінчувати культ особи Й.Сталіна, й визнавати деякі помилки у стратегії та практиці партійного та державного будівництва в Союзі Радянських Соціалістичних Республік. Будь-які спроби в середині країни озвучити малоприємні для влади факти про голод піддавалися жорстокому переслідуванню тих, хто робив подібні спроби. Так було до початку 90х років XX століття.

Найжорстокішим за розмахом та наслідками був голод 1932-1933 років, який охопив і всю без винятку територію регіону Центральної України у межах сучасної Кіровоградської області.

Хто і яким би чином нині не трактував причини голоду 1932-1933 років, цілком зрозуміло, що його походження полягало у цілеспрямованій політиці тогочасної держави щодо українського народу з метою часткового його винищення. Руйнування звичного укладу селянського життя в Україні розпо-чалося з утворення «колективних господарств» — колгоспів. Цей процес, який очоювали ВКП(б) та КП(б)У, не оминув і територію сучасної Кіровоградщини. «Борючись» за перетворення більшовицького кооперативного плану, Зінов'євська окружна партійна організація (історичну назву міста Єлисаветград в 1924 році було змінено на Зінов'євськ, у 1934 році — на Кірово, а 10 січня 1939 року — на Кіровоград), починаючи з 1929 року, розгорнула галасливу пропагандистську і без прецедентну організаторську роботу зі створення колективних господарств у всіх без винятку селах округи (до складу Зінов'євської округи належали Знам'янський, Новопразький, Цибулівський, Новгородківський, Верблюзький та ін. райони). Якщо станом на 1 листопада 1929 року в окрузі було колективізовано 17,6 % селянських господарств і 17% посівних площ, то на 20 грудня цього року було усуспільнено вже 37% посівної площі округи. Та влада на цьому не зупинилися. У січні 1930 року VІІІ пленум Зінов'євського окружного комітету, керуючись постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року, ухвалив постанову про ліквідацію куркульських господарств. Цим було дано зелене світло черговій нарузі над українським селянством — розпочалося фізичне винищення його найбільш старанної і працьовитої частини. Для прикладу, — 27 січня 1930 року на райони Шевченківської округи, а до її складу в той час входили Олександрівський та Златопільський (пізніше ліквідований) райони сучасної Кіровоградської області, надійшов наказ «Про посилення боротьби з антирадянським елементом», відповідно до якого встановлювалася «розверстка» для кожного району по боротьбі з «куркульським елементом» шляхом його «висилки». Так з Олександрівського району «висилці» підлягали 40 «куркульських» сімей, із Златопільського — 50. Наказ вимагав провести «зазначену роботу» до 20 лютого «в суворо конспіративному порядку». «Боротьба з куркульством» була універсальним знаряддям знищення свідомих, працьовитих, гордих і волелюбних українців та залякування значної частини тих, хто не підпав під тавро «куркуль». «Розкуркулення», тобто позбавлення значної частини жителівкраю будь-яких засобів до існування, виселення їх за межі України, спричинило велику смертність серед цієї категорії громадян. Не в змозі чинити відкритий опір владі, жителі сіл на території сучасної Кіровоградської області «добровільно» вступали до колгоспів. Тому станом на 31 березня 1930 року в Зінов'євській окрузі було колективізовано 75% селянських господарств. Ті, хто вперто не піддавався залякуванням представників влади, автоматично зараховувалися до куркулів», «підкуркульників», «контрреволюційних елементів», «шкідників», «ворогів народу», «саботажників», «петлюрівців», «денікінців» тощо (тогочасна влада щодо навішування ярликів була дуже винахідливою) та жорстоко переслідувалися каральними органами — їм були вготовані тюрми, заслання на далеку чужину і каторжні роботи, розстріли. На середину літа 1931 року колективізація в межах сучасної Кіровоградської області, в основному, була завершена — 96,8% землі було усуспільнено. Цим українське село ще більше наблизилося до своєї трагедії — голоду. Незаперечно, що її винуватцями було вище партійне і радянське керівництво тогочасної держави, партійні вожді республіки та партійне керівництво на рівні округи, району, а також рядові члени більшовицької партії.

Голод охопив своїми нещадними обіймами всю територію нинішньої Кіровоградської області — від сивочолого Дніпра до Південного Бугу, включно з етнографічним Східним Поділлям, від мальовничого лісостепу Шевченкового краю до неозорого Причорноморського Степу…

Випадки голодної смерті на тій території Центральної України, яка за сучасним адміністративно-територіальним устроєм належить до нинішньої Кіровоградщини, зафіксовані вже в січні-лютому1932 року, зокрема, у Новомиргородському районі. Про випадки багатьох смертей у цьому районі доповідав райуповноважений ДПУ Златопільського району у спецзведенні від 15.02.1932 року на ім'я секретаря. Голод лютував і впродовж літа 1932 року. Зокрема, в Новогеоргіївському районі станом на 20 червня 1932 року, голодною смертю померло 10 чоловік.

Однак голод не слабнув, а навпаки, посилювався. Цьому сприяло й те, що 15 серпня 1932 року Наркомюст УСРР видав постанову про заборону продажу колгоспникам хліба «до виконання плану хлібозаготівель». 22 серпня цього ж року постановою Укрколгоспцентру було заборонено видавати хліб у громадському харчуванні — колгоспники, які були на роботі та яким колгосп готував обіди, повинні були брати з собою свій хліб, якого, фактично, у селян не було. Уже в листопаді 1932 року багато колгоспників вимушені були вживати «просяну полову, обробляючи її, та м'ясо дохлих коней». Про це повідомив листом секретаря Зінов'євського міського партійного комітету житель      с. Наглядівці Мар'янівської сільради Зінов'євського району Ф.П. Бабенко

Однак уже в зиму з 1932 на 1933 рік та впродовж наступних місяців у багатьох селян не було взагалі ніяких продуктів харчування, в результаті чого сім'ї колгоспників та одноосібників масово почали голодувати. Зокрема, у «Протоколі №1 засідання спеціальної комісії при МПК м. Зінов'євська про організацію продовольчої допомоги селу» від 24 лютого 1933 року зафіксовано, що в 13 сільрадах району голодували 1248 осіб. У с. Аджамка у період з 1січня по 17 лютого 1933 року через виснаження померло 18 жителів, у с. В. Мамайка за цей час померло 16 осіб, у с. Федосіївка — 22 особи ( з них дітей — 14). «На 50% спорожніли школи. На школярів жалко дивитися, діти бліді і жовті», — повідомляв уповноважений бюро Зінов'євського міськпарткому в лютому 1933 року. З цього часу розпочалося трупоїдство, людоїдство.

Про те, що таке явище набрало масового характеру і що воно було не тільки в селах, а й у містах нинішньої Кіровоградської області, свідчать спецзведення «робітничоселянської міліції» та ДПУ, одне з яких, датоване березнем 1933 року за підписом начальника Зінов'євського міського відділу ДПУ Ходоса, повідомляє (цит. мовою оригіналу): «9 марта с .г. вечером в Быковском районе (м.Зінов'євськ) пала лошадь... Нахлынувшая толпа начала рубить на куски…труп и растаскивать. 6 марта с.г. на новом базаре была задержана женщина, которая торговала собачьим мясом».

У «Оглядовій записці політсектору МТС Київської області про голод, смертність та антирадянські настрої» говориться, з поміж іншого, і про те, що «…в с. Олександрівка (нині смт Олександрівка) виявлена ціла банда, яка систематично заманювала людей, вбивала їх, а м'ясо споживали в їжу і продавали. По району зафіксовано 16 випадків людоїдства».

В Ульяновскому районі зафіксовані випадки «поїдання трупів тварин із салотопок,…їдять котів, собак». Випадки людоїдства зафіксовані також в Новомиргородському, Знам'янському, Новоукраїнському районах.

Голод охопив і населення міст сучасної Кіровоградської області: тогочасний Зінов'євськ (нині м. Кіровоград), Олександрію, Знам'янку…У містах в зиму 1932–1933 років припинилися виплати заробітних плат. Тільки службовцям Зінов'євська (лікарям, учителям, викладачам ВНЗ, тощо) її не виплатили 1532418 крб., від чого випадки опухання від голоду зафіксовані серед викладачів робітничого університету, радпартшколи, школи ФЗН, учнів середніх шкіл, студентів. З грудня 1932 року всі службовці та кустарі були повністю позбавлені централізованого постачання хліба на картки (т. зв. «3й список»). Єдиним засобом для їхнього існування залишалася заробітна плата, але її не виплачували.

Прямими наслідками голоду було масове вимирання населення, спустошення сіл, страхітлива розруха на території сучасної Кіровоградщини. Так тільки на одній вулиці (нині Партизанська) колишнього районного центру Єлизаветградка впродовж 1932–1933 років померло 73 душі. У с. Букварка Олександрівського району повністю вимер увесь куток Ламанівка . У с. Високі Байраки Зінов'євського району на весну 1933 року з 405 хат 226 були порожніми, з 2758 жителів, які проживали в 1931 році, залишилося на травень 1932 року тільки 1771 чол. У с. Сасівка Сасівської сільради Зінов'євського району з 2272 жителів на весну 1932 року проживало в селі 1243 — решта виїхали або померли. У с. Козирівка Зінов'євського району станом на 31 травня 1932 року з 460 дворів, що були в 1931 році, залишилося 180, значна частина порожніх хат були зруйновані, віконні і дверні рами вийняті й використані як паливо — доповідав секретарю Зінов'євського міськпарткому Єрьоменку головний лікар 1-ї радлікарні і Центральної поліклініки М.С. Рабинович. Така ж картина була у всіх селах області. Тому з середини 1933 року на Зінов'євщині розпочався процес «доприселення в степові райони». Так згідно з постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 11 вересня 1933 року були встановлені норми «доприселення» до «В. Висківського району в кількості 1000 родин, Знам'янського — 1500 родин, Хмілівського — 500 родин, Новоукраїнського — 500 родин, Устинівського — 500». Відповідно до «Плану порайонного розміщення в областях УСРР переселенців з інших регіонів СРСР» за вересень 1933 року, до Рівнянського району сучасної Кіровоградщини планувалося переселити 800, Компаніївського — 900, Зінов'євського — 700 переселенців з північних та центральних областей Росії. З грудня 1933 року до Кіровоградщини розпочалося масове переселення колгоспників з Білоруської СРР: до Зінов'євського району їх переселилося 2857 осіб, до Компаніївського — 2729, до Знам'янського — 1613, до Великовисківського — 4305, Новоукраїнського — 5491. Напевне, що ці райони найбільше постраждали від голодомору.

Отже, «Дух селян був зломлений, рідко хто з них усвідомлював себе не те що українцем, а й взагалі людиною. Країна і народ були пограбовані до нитки, в ярках, на цвинтарях, у погребах поховано мільйони людей, вина яких лише в тому, що вони мали нещастя народитися українцями», — робить висновок С. Піддубний, один із ретельних дослідників вітчизняної політичної історії ХХ століття.

Немає жодного сумніву в тому, що голод в Україні 1932–1933 років — явище рукотворне, що це цинічна форма політичного терору, терору голодом проти українського населення. Наслідки та масштаби голодомору в містах та селах України, як це ми бачимо і на прикладі території нинішньої Кіровоградської області, засвідчують велетенську гуманітарну катастрофу в історії всього людства, а не лише українства. Про жертви Голодомору заборонялося говорити і навіть думати впродовж майже 60 років. Чого б то? Бо Голодомор, його перебіг і наслідки, стали найстрашнішим злочином у XX столітті, який з повним правом можна зіставити зі злочинами фашистів проти людства. Нині греблю мовчання прорвано. Доказом цього є Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», прийнятий Верховною Радою. У першій статті Закону чітко визначено: «Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом українського народу». У статті 2 недвозначно виписано, що публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв, приниженням гідності українського народу і є протиправним.

 

 

 

 

Joomla inotur

Finland inotur picma